Стаття 35 про національну поліцію — це норма, яка визначає, коли і як поліцейський може застосувати до вас заходи примусу, а коли це буде незаконним втручанням. На практиці це одна з найчастіше цитованих статей Закону № 580-VIII, бо саме нею перевіряють правомірність затримання, доставлення, проникнення в житло та інших дій під час патрулювання вулиць, перевірки документів чи оформлення адмінматеріалів. Якщо коротко: стаття 35 про національну поліцію закріплює вичерпний перелік заходів примусу і чіткі підстави для кожного з них, а також вимагає від поліцейського попередньо назвати себе й назвати причину звернення.
Розберемо норму не абстрактно, а через типові ситуації, з якими стикаються українці: перевірка документів у метро, доставлення до відділку після ДТП, проникнення у квартиру під час спецоперації, обшук автомобіля на блокпосту. Паралельно покажемо, де проходить межа між законними повноваженнями і перевищенням, і що робити, якщо ваші права порушили.
Стаття 35 про національну поліцію: що це за норма і чому вона важлива
Стаття 35 про національну поліцію входить у розділ IV закону «Про Національну поліцію», який присвячений поліцейським заходам примусу. У ній перераховані саме ті дії, які поліцейський може вчинити проти вас без вашої згоди: затримання, доставлення, проникнення, огляд, вилучення речей і документів, застосування фізичної сили, спецзасобів і вогнепальної зброї. Закон свідомо побудований так, щоб кожен із цих заходів мав власну підставу, межу і наслідки — а не був «загальним правом робити що завгодно в погонах».
Це працює і в зворотний бік. Якщо поліцейський вийшов за межі статті 35, його дії можна оскаржити в суді або через Державне бюро розслідувань. За даними офіційного тексту закону 580-VIII, поліцейський зобов’язаний діяти пропорційно: чим менше загроза, тим м’якший захід можна застосувати. Саме цей принцип пропорційності найчастіше стає аргументом у судових справах проти поліції.
Сам текст статті і весь розділ IV розміщено у вільному доступі на офіційному сайті, і в укладених матеріалах про Закон «Про Національну поліцію» можна побачити, як ця стаття пов’язана з іншими нормами: презумпцією невинуватості, правом на захист, обов’язком фіксувати дії нагрудною камерою.
Перелік поліцейських заходів примусу за статтею 35
Стаття 35 про національну поліцію — це своєрідний «каталог інструментів», до якого поліцейський може вдатися. Кожен інструмент має свою статтю в розділах закону, але всі вони об’єднані спільною логікою: є підстава, мета, спосіб і обов’язковий запис у протоколі. Нижче — короткий огляд основних заходів, які громадяни зустрічають найчастіше.
- Превентивне затримання (ст. 36) — короткочасне обмеження волі без рішення суду, але не довше 3 годин до доставлення у відділок або звільнення.
- Адміністративне затримання (ст. 37–38) — за правопорушення, передбачені КУпАП, на строк до 3 годин, у виняткових випадках — довше.
- Кримінальне затримання (ст. 38) — за підозрою у вчиненні злочину, за правилами КПК, на строк до 72 годин.
- Доставлення (ст. 39) — примусове переміщення особи до відділку поліції, медичного закладу чи іншої установи.
- Проникнення до житла чи іншого володіння (ст. 40) — у випадках, прямо визначених законом, з обов’язковим складанням протоколу.
- Огляд і обшук (ст. 41) — проводиться за правилами КПК або КУпАП, з відповідною правовою підставою.
- Вилучення речей і документів (ст. 42) — тимчасове позбавлення майна, яке фіксується протоколом і описом.
- Застосування фізичної сили (ст. 43), спецзасобів (ст. 44) і вогнепальної зброї (ст. 45) — крайні заходи, до яких вдаються лише за наявності реальної загрози.
Бачите, що стаття 35 про національну поліцію сама по собі не «дозволяє» застосовувати силу — вона лише відкриває перелік можливих заходів. Конкретні правила, підстави, строки і наслідки — у наступних статтях розділу IV. Це зроблено для того, щоб жоден поліцейський не посилався на «загальну» норму: суд завжди спитає, якою саме статтею виправдана кожна окрема дія.
Загальні вимоги до застосування заходів примусу
Незважаючи на те, що кожен захід регулюється окремою статтею, стаття 35 про національну поліцію містить кілька загальних вимог, які поліцейський повинен виконати в кожному випадку. Це своєрідний «запобіжник», без якого жоден захід не вважається законним.
По-перше, перед застосуванням будь-якого заходу поліцейський зобов’язаний попередити особу про наслідки невиконання законної вимоги. Наприклад, при затриманні у кримінальному провадженні — роз’яснити право на захисника, право не давати показань і право повідомити родичів. Якщо цього не зроблено, у суді таке затримання може бути визнано недопустимим доказом.
По-друге, поліцейський повинен діяти розумно, пропорційно та з мінімальним втручанням. Це означає: якщо можна обмежитись усним попередженням — не треба одразу надягати кайданки. Якщо можна викликати людину до відділку повісткою — не потрібно її «доставляти» силою на вулиці. Принцип пропорційності закріплений у статті 29 Конституції і деталізований у статті 35 закону 580-VIII.
По-третє, кожен захід фіксується письмово: протоколом затримання, рапортом, записом нагрудної камери. Поліцейський не може відмовити вам у копії протоколу, а його відсутність — підстава для оскарження дій у суді. Це особливо важливо в ситуаціях, коли людина вважає, що її затримали «просто так» або без підстав.
| Захід примусу | Підстава | Максимальний строк | Що фіксується |
|---|---|---|---|
| Превентивне затримання | Підозра у вчиненні правопорушення або втеча | 3 години | Протокол, рапорт, запис камери |
| Адміністративне затримання | Складання протоколу за КУпАП, встановлення особи | 3 години (у виняткових випадках до 24–72) | Протокол затримання, запис камери |
| Кримінальне затримання | Підозра у вчиненні злочину за КПК | 72 години | Протокол затримання, повідомлення про підозру |
| Доставлення | Складання протоколу на місці неможливе | Час доставлення + 3 години | Протокол або рапорт |
| Проникнення | Переслідування злочинця, стихійне лихо, рятування людей | Час, потрібний для усунення загрози | Протокол, відеофіксація |
Презумпція невинуватості і роль поліцейського
Часто виникає плутанина: поліцейський — це не суд і не прокурор. Він не вирішує, винна людина чи ні. Він лише реагує на підстави, передбачені законом: правопорушення, підозру, загрозу. Якщо таких підстав немає, застосування будь-якого заходу примусу буде незаконним, навіть якщо поліцейський «інтуїтивно відчув щось не те».
Тому стаття 35 про національну поліцію вимагає від поліцейського обґрунтувати свої дії фактами, а не здогадками. У протоколі затримання має бути зазначено: коли, де, за яких обставин особа вчинила дії, що дали підставу для затримання. «Виглядав підозріло» — це не підстава. «Намагався втекти з місця ДТП» — підстава, яку треба описати в протоколі.
Право на інформацію і на захисника
Ще один наскрізний принцип, який закріплює стаття 35 про національну поліцію: особа має право знати, що з нею відбувається, і має право на правову допомогу. Поліцейський повинен роз’яснити підставу затримання, права і обов’язки. Якщо людина просить викликати адвоката — це прохання має бути задоволене, інакше будь-які показання, отримані до приїзду захисника, можуть бути визнані недопустимими.
Це не формальність. На практиці відмова поліцейського «погуляти з людиною в машині, поки адвокат доїде» — одна з типових підстав для визнання доказів недопустимими в кримінальному провадженні. Тому знання статті 35 і суміжних норм — це не академічна вправа, а практичний інструмент захисту власних прав.
Типові ситуації на практиці
Щоб стаття 35 про національну поліцію не залишилась абстрактною формулою, розглянемо чотири типові кейси, з якими щодня стикаються мешканці міст і сіл. У кожному випадку важливо розуміти, де закінчуються повноваження поліцейського і починаються ваші права.
Перевірка документів на вулиці
Патрульний може зупинити вас і попросити показати документи, якщо є законні підстави: підозра у вчиненні правопорушення, орієнтування, перевірка дотримання комендантської години, контроль міграційного законодавства. Він повинен назвати себе, пред’явити службове посвідчення, назвати причину звернення. Безпідставна вимога «а покажіть, що у вас в рюкзаку» — це вже не перевірка документів, а спроба огляду, для якого потрібна окрема підстава.
Якщо поліцейський не називає причину або відмовляється пред’явити посвідчення — це підстава для фіксації його номера та звернення зі скаргою. У 2025–2026 роках патрульна поліція активно використовує нагрудні камери, і запис таких ситуацій часто стає вирішальним доказом — як на користь поліцейського, так і проти нього.
ДТП і доставлення до відділку
Після ДТП поліцейський має право скласти схему, оглянути авто, опитати учасників, вилучити водійські посвідчення. Якщо водій перебуває у стані алкогольного сп’яніння або тікає з місця події, його можуть доставити до найближчого відділку або медзакладу для освідування. Це прямо передбачено статтею 35 і статтею 39 закону 580-VIII.
У цій ситуації важливо не плутати доставлення з повноцінним затриманням. Доставлення — це короткочасне переміщення для виконання конкретної процесуальної дії (складання протоколу, освідування). Якщо поліцейський каже «поїдемо у відділок на годину» — це одне. Якщо без пояснень «поїдемо у відділок, а там розберемося» — це може бути перевищення, і це треба фіксувати.
Проникнення у квартиру
Стаття 40 закону (на яку посилається стаття 35 про національну поліцію) дозволяє проникнення у житло без дозволу власника у трьох випадках: рятування людей чи майна, переслідування підозрюваного, а також за наявності безпосередньої загрози. У всіх інших випадках потрібна ухвала слідчого судді або згода власника.
На практиці поліція часто посилається на «оперативну інформацію» про зброю чи наркотики. Це не автоматична підстава для проникнення. Слідчий суддя має оцінити цю інформацію і видати ухвалу. Якщо ухвали немає і немає невідкладних обставин — проникнення незаконне, і ви маєте право не відчиняти двері, зафіксувавши вимоги поліції на відео.
Застосування сили під час затримання
Найбільш спірна частина практики. Стаття 43 закону дозволяє застосування фізичної сили лише для припинення правопорушення, затримання особи, подолання опору. Якщо людина не чинить опору і не загрожує оточуючим, застосування сили (наприклад, «полягти на землю» за звичайну перевірку документів) — це перевищення.
Після таких випадків обов’язково медичне освідчення потерпілого і службова перевірка. Якщо є тілесні ушкодження, їх треба зафіксувати у травмпункті — це ключовий доказ для оскарження дій поліцейського.
Що робити, якщо ваші права порушили
Знання статті 35 про національну поліцію — це перший крок. Другий — розуміти, як реагувати, коли порушення вже сталося. Ось покроковий алгоритм, який працює у більшості випадків.
Крок 1: Зафіксуйте все, що можна
Запишіть номер жетона поліцейського, час, місце, імена понятих або свідків. Якщо є можливість — знімайте на відео. Увімкніть диктофон на телефоні, попередьте поліцейського про запис (в Україні це не заборонено, а навпаки — підкріплює вашу позицію). Попросіть копію протоколу — відмову теж зафіксуйте.
Крок 2: Зверніться по медичну допомогу
Якщо застосовували силу, навіть якщо «просто штовхнули» — зверніться до травмпункту того ж дня. Лікар зафіксує ушкодження, а довідка стане доказом у суді. Чим пізніше ви звернетесь, тим складніше буде довести причинно-наслідковий зв’язок між діями поліції і вашими травмами.
Крок 3: Подайте скаргу
Є кілька каналів: гаряча лінія Національної поліції (102), Державне бюро розслідувань (якщо є ознаки кримінального правопорушення з боку поліцейського), Уповноважений з прав людини, судова скарга на бездіяльність або протиправні дії. Стаття 35 про національну поліцію і стаття 55 Конституції дають вам на це повне право.
Крок 4: Зверніться до суду
Якщо скарга до поліції не дала результату протягом місяця — готуйте позов до адміністративного суду. У позові вимагайте визнання дій протиправними і відшкодування шкоди. За позитивної практики суд може стягнути з державного бюджету компенсацію моральної шкоди, яка за подібними справами у 2024–2026 роках коливається від 5 000 до 80 000 гривень залежно від тяжкості порушення.
| Куди скаржитися | Строк розгляду | Що можна отримати |
|---|---|---|
| Гаряча лінія 102 | До 3 діб (інформаційно) | Реєстрація звернення, внутрішня перевірка |
| ДБР | До 30 діб | Кримінальне провадження щодо поліцейського |
| Уповноважений з прав людини | До 30 діб | Акт реагування, рекомендації |
| Адміністративний суд | 2–6 місяців | Визнання дій незаконними, компенсація |
Міжнародний контекст: як влаштовані заходи примусу в ЄС і США
Стаття 35 про національну поліцію не існує у вакуумі. Її порівнюють з аналогічними нормами в Європейському Союзі і США, і саме міжнародні стандарти часто стають аргументом у справах проти України в Європейському суді з прав людини.
Європейський підхід (ЄС і практика ЄСПЛ)
У Німеччині, Польщі і країнах Балтії заходи примусу побудовані на принципі, схожому з українським: поліцейський може затримати особу лише за підозрою у вчиненні правопорушення, а кожне рішення про обмеження свободи має бути швидко переглянуте суддею. Різниця — у контролі: у Німеччині судовий контроль за затриманням настає вже за 24 години, у Франції — за 48, а в Україні нормативне «найпізніше» становить 72 години для кримінального затримання.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що затримання має бути не просто законним, а й пропорційним. Стаття 35 про національну поліцію формально це передбачає, але на практиці саме відсутність реального судового контролю в перші години — найслабша ланка. Саме на це посилаються рішення ЄСПЛ у справах проти України, зокрема щодо тривалого утримання без доступу до адвоката.
Американський підхід (США)
У США поліцейський може затримати особу за підозрою у вчиненні злочину або порушенні, але термін «затримання без ордера» зазвичай дуже короткий — кілька годин. Далі підозрюваного або звільняють, або пред’являють звинувачення і доставляють до судді. Ключова відмінність — обов’язковий судовий контроль уже в першу добу, тоді як в Україні для кримінального затримання нормативний строк — до 72 годин.
Водночас у США немає єдиного «закону про поліцію» на рівні штату: повноваження регулюються на рівні кожного штату і муніципалітету. Тому порівняння не зовсім симетричне, але загальна тенденція одна: чим сильніший судовий контроль у перші години, тим менше ризик перевищень. Україна рухається в цьому напрямку, і стаття 35 про національну поліцію — лише один з елементів ширшої реформи.
Чому Україна рухається до посилення контролю
Євроінтеграційний процес вимагає від України привести поліцейське законодавство у відповідність до практики ЄСПЛ. У 2024–2026 роках Верховна Рада ухвалила кілька змін до КПК, які посилили обов’язкову відеофіксацію затримань і розширили права адвоката на стадії доставлення. Стаття 35 про національну поліцію у зв’язку з цим не змінилася докорінно, але судова практика почала активніше спиратися на принцип пропорційності, закріплений у цій статті.
Еволюція закону: від радянської міліції до сучасної поліції
Щоб зрозуміти, звідки в статті 35 такий перелік заходів, корисно подивитися на історію українського поліцейського законодавства. Це пояснює, чому стаття 35 про національну поліцію 2015 року суттєво відрізняється від радянського «Закону про міліцію» і чому її норми досі уточнюються.
1990: Закон «Про міліцію»
У 1990 році Україна ухвалила однойменний закон, який регулював роботу міліції. Він формально закріплював підстави для затримання і застосування сили, але робив це у загальних формулюваннях. На практиці це давало простір для зловживань: «доставлення для перевірки» могло триматися годинами без складання протоколу.
2026: ухвалення Закону № 580-VIII
Після Революції гідності парламент ухвалив закон «Про Національну поліцію» — саме він запровадив поняття «поліцейський захід примусу» і деталізував кожен з них. Стаття 35 про національну поліцію стала своєрідним «оглавленням» розділу IV і логічно пов’язала всі заходи з принципами верховенства права і пропорційності. Закон набрав чинності у 2015 році, а реальна реформа патрульної служби стартувала у 2016-му.
2026–2026: уточнення і практика
За перші роки дії закону парламент вніс десятки правок до статей 36–46, що регулюють конкретні заходи. Стаття 35 як «рамкова» норма залишилася майже недоторканою — її змінили лише технічно. Це свідчить про вдалу архітектуру норми: вона достатньо гнучка, щоб підлаштовуватись під практику, і водночас достатньо чітка, щоб бути основою для судових рішень.
2026–2026: нові виклики воєнного стану
Повномасштабне вторгнення РФ поставило перед поліцією нові завдання: комендантська година, перевірка документів на блокпостах, протидія диверсіям. У 2022–2023 роках Верховна Рада ухвалила зміни до закону, які тимчасово розширили повноваження поліції під час воєнного стану. Стаття 35 про національну поліцію при цьому залишилась базовою рамкою, але окремі заходи (наприклад, проникнення у житло для перевірки дотримання комендантської години) були додатково врегульовані підзаконними актами.
У 2025–2026 роках триває дискусія: повертати чи ні всі «воєнні» повноваження до попереднього обсягу, чи частину з них залишити на постійній основі. Стаття 35 у будь-якому випадку залишиться точкою відліку, від якої відштовхуються і законодавець, і суд.
Часті запитання (FAQ)
Що таке стаття 35 про національну поліцію простими словами?
Це норма, яка визначає перелік заходів примусу, до яких може вдатися поліцейський: затримання, доставлення, проникнення, огляд, вилучення речей, застосування сили. Кожен захід має окрему статтю в розділі IV закону 580-VIII і застосовується лише за наявності підстави.
Чи може поліцейський затримати людину без підстави?
Ні. Стаття 35 про національну поліцію і наступні статті розділу IV прямо вимагають, щоб поліцейський назвав підставу затримання і склав протокол. Безпідставне затримання — це перевищення повноважень і підстава для скарги та судового оскарження.
Скільки часу поліція може тримати людину у відділку?
Залежно від типу затримання: превентивне — до 3 годин, адміністративне — до 3 годин, у виняткових випадках до 24–72 годин, кримінальне — до 72 годин. Після цього особа має бути звільнена або передана судді для обрання запобіжного заходу.
Чи має право поліцейський проникнути в квартиру без дозволу?
Так, але лише у трьох випадках: рятування людей чи майна, переслідування підозрюваного і за наявності безпосередньої загрози. В усіх інших випадках потрібна ухвала слідчого судді або згода власника. Стаття 35 про національну поліцію відсилає до статті 40, де ці підстави перераховані.
Що робити, якщо поліцейський застосував силу без підстави?
Зафіксувати все на відео, отримати номер жетона, звернутися по медичну допомогу, подати скаргу на 102, до ДБР та в суд. Медична довідка з травмпункту того ж дня — ключовий доказ у справі проти поліцейського.
Чи можна оскаржити дії поліцейського в суді?
Так. Стаття 55 Конституції і стаття 35 про національну поліцію дають право на судове оскарження. За позитивного рішення суду можна отримати компенсацію моральної шкоди і визнання дій поліцейського незаконними.
Чи відрізняються повноваження поліції під час воєнного стану?
Так. У 2022–2024 роках Верховна Рада тимчасово розширила повноваження поліції для перевірки комендантської години, документів на блокпостах і протидії диверсіям. Базові норми статті 35 при цьому не скасовувались, а доповнювались спеціальними актами.
Куди скаржитися, якщо поліцейський відмовився назвати підставу затримання?
На гарячу лінію 102, до Державного бюро розслідувань, Уповноваженому Верховної Ради з прав людини і в адміністративний суд. Відмова поліцейського назвати підставу — це самостійне порушення, яке фіксується окремо.
Чи можна відмовитися показувати телефон поліцейському?
Так, якщо немає ухвали слідчого судді або відкритого кримінального провадження, в межах якого викликають як свідка. Поверхневий огляд речей можливий лише за згодою власника або за окремою процедурою. Стаття 35 про національну поліцію не дає поліцейському права переглядати вміст вашого телефону.
Підсумок: що варто запам’ятати
Стаття 35 про національну поліцію — це «рамкова» норма, яка визначає перелік заходів примусу і вимагає від поліцейського діяти лише за наявності підстави, пропорційно і з обов’язковою фіксацією. Пам’ятайте: попереднє представлення, назва підстави, протокол і доступ до адвоката — це не формальності, а ваші права. Якщо їх порушують — фіксація, медична допомога, скарга, суд. А якщо ситуація складна — краще одразу звернутися до адвоката, який спеціалізується на поліцейському праві, і не підписувати жодних документів без його присутності.
Нижче — матеріали, які допоможуть краще зрозуміти суміжні теми.
